За словами Крістофера Толкіна, сина письменника, Джон Толкін завжди мав слабкість до «північного» віршування і неодноразово застосовував акцентний вірш, стилізуючи деякі свої твори під давньонімецьку поезію. Так народилися «Ле про дітей Хуріна», «Нова Пісня про Вельсунги», «Нова Пісня про Гудрун» та інші подібні досліди. , залишилася незакінченою через розробку світу «Володаря Кільця». У цій книзі наведено як сама поема, так і аналіз нарисів Джона Толкіна, які розкривають авторський задум, а також стаття про зв'язок цього тексту з «Сільмарилліоном».