У монографії розглядається процес формування та кристалізації ідейних поглядів Миколи Пашича – найбільшого державного та політичного діяча Сербії та Югославії кінця XIX – першої чверті XX ст. Аналізуються соціально-економічні та суспільно-політичні реалії тогочасної Сербії, які надали безпосередній вплив на становлення його поглядів. Значне місце у роботі приділено дослідженню витоків ідеології Пашича - простежуються її зв'язки України з думкою Св. Марковича, ідеями російських народників і слов'янофілів, європейських соціалістів. На противагу існуючій в сербській історіографії думці, автор доводить наявність у Пашича закінченої та стрункої системи поглядів щодо перспектив соціально-економічного та національно-державного розвитку Сербії, її місця у загальноісторичному процесі. У цьому він робить висновок у тому, що у фігурі Пашича, як і дзеркалі, відбилися особливості пережитого Сербією у другій половині ХІХ ст. багато в чому переломного періоду її історії, коли прийшли у безпосереднє зіткнення ідеї модернізації та традиціоналізму. Спроби Миколи Пашича вирішити цю суперечність, виходячи з інтересів сербського народу (як він їх розумів), і відбилися у вибудованій їм ідеологічній системі.