Роман за формою та мовою відноситься до російської реалістичної літератури і несе великий гуманістичний заряд людинолюбства та синівської відданості людям минулої епохи, які робили життя, як вони вміли, - з помилками, перемогами та провалами. Але перемог було все-таки більше. Одна з яких звільнила світ від страху фашизму. Так що і «совки», як люблять називати радянських людей представники сьогоднішніх владних структур, мовчки робили свою справу і за страх, і за совість. Жанр роману – сага, російські сімейні хроніки типових представників свого народу, з їхніми вадами та шляхетністю, з вірою у все, що перемагає «Авось», і безоглядністю до своєї власної долі. Сага починається з короткого філософського роздуму про трагічність всього сущого в цьому світі. Все схильне до невблаганного руху часу: і трава і люди, суть одна і та ж. Потім слідує саме рух життя сільського російського хлопця народженого початку століття і тому вже приреченого стати його жертвою. Але це не так. Або ні, зовсім не так. Життєві колізії не зламали веселий, невдалий характер людини, що зуміла подолати це двадцяте століття і прийти до свого останнього кінця очищеним від усього, що заважало дивитися прямо в очі смерті. Він з нульовою освітою зміг працювати начальником відділу культури у своєму районі, військові колізії, що відбулися з ним на передовій лінії, багато курйозних, абсурдних у своїй сутності випадків випало на його долю. Одним словом життя героя пропонованої саги переповнене несподіванками. Автор із синівським коханням та сумом розповідає про звичайну долю середньоросійської людини минулого століття. Як сказано в одному вірші Володимира Соколова: «Я втомився від ХХ століття, від його закривавлених річок. І не треба мені прав людини. Я давно вже не людина».