Автор бестселера The New York Times «Чоловік на ім’я Ове», «Моя бабуся просила мене переказати тобі, що їй шкода, і Брітт-Марі була тут» пропонує вишуканий зворушливий портрет боротьби літнього чоловіка, щоб зберегти свої найдорожчі спогади, і зусиль його сім’ї піклуватися про нього - навіть якщо вони повинні знайти спосіб відпустити.

"Хіба це не найкращий з усіх віків життя, думає старий чоловік, дивлячись на свого онука, коли хлопчик тільки що достатньо великий, щоб знати, як влаштований світ, але ще достатньо молодий, щоб відмовитися це прийняти."

Дідусь і Ной сидять на лавці на площі, яка з кожним днем стає меншою. Площа дивна, але також знайома, сповнена негараздів, які склали їхнє життя: робочий стіл дідуся, опудало дракона, якого дідусь колись подарував Ною, пахучі гіацинти, які бабуся любила вирощувати у своєму саду.< /p>

Поки вони разом чекають на лавці, вони розповідають анекдоти та обговорюють свою спільну любов до математики. Дідусь згадує, як було закохатися в свою дружину, як це було втратити її. Зараз вона для нього така ж реальна, як і в перший день, коли він її зустрів, але він боїться того дня, коли не згадає про неї.

Іноді дідусь сидить на лавці поруч із Тедом, батьком Ноя — Тедом, який ніколи любив математику, надає перевагу письму та грі на гітарі, і все життя чекав, що батько матиме для нього час, прийме його. Але у своїй любові до Ноя вони знайшли спільний зв’язок.

Дідусь, бабуся, Тед і Ной зустрічаються тут, у цьому дивному просторі, який стає дедалі тьмянішим і заплутанішим. І тут вони навчаться прощатися, аромат гіацинтів у повітрі, нічого страшного. Цю маленьку книжку з великим посланням, безсумнівно, зберігатимуть у прийдешніх поколіннях.