Творчість Михайла Юрійовича Лермонтова (1814–1841) стало найвищою точкою розвитку російської поезії післяпушкінського періоду і відкрило нові шляхи в еволюції російської прози. З ім'ям Лермонтова пов'язується поняття «30-ті роки» — не в строго хронологічному, а в історико-літературному сенсі, період з середини 20-х до початку 40-х років. Поразка грудневого повстання породило глибокі зміни у суспільній свідомості; йшла переоцінка просвітницької філософії та соціології, заснованої на раціоналістичних засадах, але поворот суспільства до новітніх течій ідеалістичної та релігійної філософії (Шеллінг, Гегель) ніс з собою одночасно і поглиблення суспільного самоаналізу, діалектичне мислення, загострений інтерес до закономірностей історичного процесу та орган життя. Творчість Лермонтова надзвичайно повно відобразила новий етап еволюції суспільної свідомості, причому у прискореному вигляді: все його літературне життя — від учнівських дослідів до «Героя нашого часу» — триває неповних тринадцять років (1828–1841), за які їм було написано понад 400 віршів, близько 30 поем, 6 драм та 3 романи.