Мемуарна проза Марієнгофа, так само як і його романи, вірші та п'єси, довгі роки залишалися невідомими для читачів. Лише за останнє десятиліття вони стали видаватися. Але «Безсмертна трилогія», заповітне бажання Марієнгофа, так і не стала книгою. Мемуари випускалися частинами і ніколи — в єдиному томі. Автор не ввійшов до числа «літературних гігантів» нашого століття (багато в чому це не залежало від нього). Але він став «чудовим очевидцем» минулої епохи (так говорив про себе соратник і друг Марієнгофа В. Шершеневич, але це повною мірою стосується і самого Анатолія Борисовича). Сучасні мемуаристи згадують Марієнгофа рідко. Свідчення про нього розрізнені. Тому ми вирішили опублікувати есе народного артиста Росії Михайла Козакова, яке, на наш погляд, дає кілька додаткових штрихів до портрета Марієнгофа. Але сам автор та його неповторний час — у «Безсмертній трилогії».