«…Нарешті замок, навішений між двома стулками, піддався, і двері відчинилися зі страшним скрипом. — Ось, дивіться, вид у дворі, звичайно ж, залишає… — показала рукою Сарра Ісаковна. - Вейз мир! Це ще що таке? Вираз її обличчя різко змінилося, вся увага сконцентрувалася на підлозі балкона, де ниць лежала людина великої статури. Його навіть можна було б назвати товстим. — Чоловік, чоловік! – нахилилася до нього Сарра Ісаковна. – Ви що тут лежите? А?.. На відміну від Сарри Ісааківни у Лариси одночасно з'явилися погані передчуття. Було несхоже, щоб ця людина з власної волі вийшла на балкон і лягла там відпочити. «Здається, я знову у щось вляпуюсь», – загальмовано подумала вона. Наступні секунди це підтвердили…»