«…Генерал зробив невелику паузу і зітхнув, перш ніж продовжити. – Тепер – твоє завдання… З російської медичної місії в Кайдабаді тебе, власне, має цікавити лише одна людина – Судаков Олексій Веніамінович, хірург, він же керівник місії. Йому п'ятдесят чотири роки, дуже високий, худий, лисий. Фотографії його я не маю, але його ні з ким не сплутаєш. Більше двох метрів на зріст і абсолютно лиса голова – рідкісне поєднання, ніяких особливих прикмет не треба… Знайдеш і… Ну, словом, допоможеш йому вибратися… Тепер слухай уважно… Я подумки знизала плечима. Як цей генерал собі уявляє – чи можна неуважно слухати формулювання завдання? Чи це з його боку такий незграбний натяк? На що?.. - Дуже важливо не тільки знайти його, - повільно, чи не по складах продовжував генерал, але і оцінити його поведінку з точки зору психологічної достовірності ... Він зробив паузу. Ти мене добре розчула, Миколаєва? …»