«Десять років тому двадцятого липня я сидів у редакції і таємно милувався ніжками Наденьки Крилової. Вона знала, що я милуюсь ними, але вдавала, ніби не помічає. У той момент вона була «міс Робота», повністю поглинена розбором листів читаць. Вона хмурила чисте чоло, здивовано скидала тонкі брови, ворушила пухкими губками, як дитина, яка вчиться читати по складах, але жодного разу не подивилася в мій бік. Щоправда, сідаючи за стіл (основна частина її роботи полягала в тому, щоб перенести черговий стос листів із загального столу, який ми називаємо чомусь «шведським», до свого), вона не прагнула поправити коротку спідничку, відкриваючи для мого допитливого погляду все більше і більше потаємні та спокусливі лінії. Знаєте, такі досконалі та плавні лінії треба викладати у школі на уроках геометрії. Але до того, як я наважився сказати їй про це, минуло ще три місяці. А ще за два роки вона стала моєю дружиною. Я й зараз милуюсь її ніжками, але… Мабуть, мій інтерес вже не становить для неї колишньої цінності. Що вдієш – інфляція… Ми всі переживаємо інфляцію. Просто кажучи, знецінюємося…»