«Пінт не розумів, чому його так турбує цей сон, що повторюється у всіх деталях з лякаючою постійністю. Що змушувало його прокидатися? Що було страшного в цій картинці без початку та кінця? Чому йому не давали спокою ці кілька сторінок, наче вирваних із роману Вальтера Скотта? Хіба його хвилювала доля відступника? Хіба він не знав, що це останній світанок у житті невідомого лицаря? Хіба не знав, що зухвалий бешкетник Всевишнього не доживе до заходу сонця? Ні, його зовсім не чіпала доля колишнього хрестоносця. Просто цей сон турбував його, от і все. Минуло п'ять років з того дня, як Пінт покинув Гірську Долину. П'ять років. Скільки не намагався, він так і не зміг знайти ні Тамбовцева, ні мати і сина Баженових, він не побачив більше Олену Воронцову і ніколи не повернувся до цього маленького міста, позначеного прокляттям…»