До якої межі можна йти на жертви заради близьких? Як, живучи заради інших, не втратити себе? Або жертовність на то і жертовність, щоб віддавати без залишку? Питання ці кожен вирішує для себе. Для Ели таке питання і не стояло – вона, здається, народилася для того, щоб служити близьким. А Емма, її сестра, завжди вважала, що нікому нічого не повинна. Жила захлинаючись, не озираючись, завжди знаючи, що є Елла – нерозділена, вірна, покірна. На яку можна покластися, яка завжди підставить плече. І хто в результаті щасливий? Той, хто брав, чи той, хто віддавав? Той, кому є що згадати, або той, хто в житті так нічого і не побачив? Невже чиста совість і вірність родинним зв'язкам варті життя, якого, по суті, і не було?