Найбезкорисливіша, абсолютна любов – матері до своєї дитини. Тільки мати любить не щось, а просто так. Але як часто це кохання егоїстичне! Як часто вона не на благо, а на шкоду! Таня народила сина о вісімнадцятій. Коли її однолітки бігали на побачення, дискотеки та в кафе, міняли кавалерів і будували плани на майбутнє, вона стирала пелюшки, варила кашки і ходила гуляти до найближчого до будинку скверу з коляскою. Всі навколо вважали її ненормальною, а Таня не шкодувала ні про що – вперше в житті вона відчувала себе потрібною. Але час іде. Здавалося б, учора вона, тримаючи в своїй руці маленьку теплу пухку долоню сина Міті, вела його до першого класу. А сьогодні Митя їде назавжди до Парижа, бо його молода дружина – француженка. Життя закінчилося? Усі жертви були марними? А може, навпаки? Все тільки починається? Дорослий син молодої жінки – адже це так романтично…