«…Боже мій! скільки стало змін і на моїх очах! Красуні подурнішали, веселі жінки стали похмурими; в руках, які раніше так мило грали опахалом і в легкому вальсі обіймали щасливих Зефірів, бачу тепер чотки чи карти; погляди, з якими колись інші зустрічалися, нині блукають самотньо по залі, наповненій людьми неуважними. Багато розумників звернулися до дурнів, чесні люди в ледарів, негідники у гордеців, святоши у вільнодумців та вільнодумці у святош. Одним словом, я, старий ефемер, помічав метаморфози у житті, які стоять Овідієвим; бачив усе, крім того, щоб шахраї робилися чесними, а дурні розумними…» Твір дається в дореформеному алфавіті.