«…Ні, ні! будемо нещасливі, коли завгодно Провидінню забирати у нас радості, але залишимося на сцені до останнього акту – залишимося в училищі смутку до тієї хвилини, як таємничий дзвінок перекличе нас в інше місце! - А ви, молоді люди, в нещастях і втратах своїх не обманюйте себе думкою, що ваша рана невиліковна: ні! юне серце, палаючи життям, виліковується від прикростей своєю внутрішньою силою – і це одужання оновлює його чутливість до задоволень життя…» Твір дається в дореформеному алфавіті.