Наприкінці 1960-х років, на порозі свого п'ятдесятиріччя Давид Самойлов (1920–1990) звернувся до прози. Робота над заповітною книгою тривала до смерті поета. У «Пам'ятних записках» спогади про дитинство, отроцтво, юність, роки війни та страшне повоєнне семиріччя органічно поєдналися з роздумами про новітню історію, шляхи Росії та російської інтелігенції, долю та призначення літератури у ХХ столітті. Серед героїв книги «останні генії» (Микола Заболоцький, Борис Пастернак, Ганна Ахматова), старші сучасники Самойлова (Марія Петрових, Ілля Сельвінський, Леонід Мартинов), його найближчі друзі-однолітки, які загинули на Великій Вітчизняній війні (Михайло Куль і ті, що вибрали різні дороги в другій половині століття (Борис Слуцький, Микола Глазков, Сергій Наровчатов). Склад та композиція «Пам'ятних записок» відповідає авторському плану; у розділі «Додатки» публікуються інші мемуарні нариси Самойлова та його замітки про літературу різних років. Про роботу Самойлова-прозаїка розповідається у передмові вдови поета Г. І. Медведєвої. Інтерпретації «Пам'ятних записок» присвячено післямову ординарного професора Національного дослідницького університету «Вища школа економіки» А. С. Немзера: дослідження здійснено у рамках Програми фундаментальних досліджень НДУ ВШЕ у 2014 році.