«Зовсім рано, в молодості, прискіпливо розглядаючи в дзеркалі свої перші дрібні прищики, невдоволено чіпаючи ніс, підтягуючи повіки і піднімаючи брови, Адуся зрозуміла: нехороша. Цей діагноз вона поставила впевнено, не сумніваючись і не даючи собі, як водиться, ніяких поблажок. Суха констатація факту. Була, правда, ще слабка надія на те, що буйний і раптовий пубертат все обережно і милостиво відступить, але рокам до сімнадцяти і вона пройшла. До сімнадцяти років, якщо тому судилося, дівчина виразно розквітає. Не вийшло. Тепер залишалося або змиритися і жити з цим назавжди, або намагатися щось змінити. Адуся обрала друге…»