Опинився сам на безлюдному острові, коли все і всі, кого він знав і любив, були змиті сильним штормом, Мау є останнім вижилим представником своєї нації. Він також абсолютно самотній — принаймні так він думає, поки не знаходить дівчину-привид. Вона не має пальців на ногах, носить дивні мереживні штани, як пташка-дідусь, і дає йому палицю, яка може розпалити вогонь. Дафна, єдина, хто вижив після аварії «Солодкої Джуді», майже одразу шкодує, що намагалася застрелити тубільця. Слава богу, порох був мокрий, і рушниця випустила лише іскру. Вона впевнена, що її батько, далекий двоюрідний брат королівської сім’ї, прийде і врятує її, але, схоже, наразі все, що вона має для компанії, — це хлопчик і нецензурний корабельний папуга. Як це трапляється, вони недовго залишаються самотні. Інші вцілілі починають прибувати, щоб знайти притулок на острові, який вони всі називають Нацією, а потім рейдери в супроводі вбивць-бунтівників із Солодкої Джуді. Разом Мау та Дафна відкривають деякі дивовижні речі — зокрема, як доїти свиню та чому плювати в пиво — це добре — і починають формувати нову націю. Як і можна було очікувати від Террі Пратчетта, майстерного оповідача, цей новий дитячий роман водночас дотепний і мудрий, охоплює теми смерті та нації, водночас надзвичайно смішний. У предків Мау є чого нас усіх навчити. Мау просто хоче, щоб вони замовкли про це й дозволили йому продовжувати рятувати життя всіх!