Проза тут перед нами, звісно, коротка. Але люті вистачить на кілька романів. Що саме описує Берроуз, проти чого протестує – не так важливо. Важлива пряма дія, крива логіка та крива мова. Справжній революціонер завжди по обидва боки барикад і його головний ворог - той, хто з білим прапором. У "Тут Ах Пуч" перед нами - смерть майя, в "Алеї Торнадо" - вбивство американської мрії. За все. І за все добре в тому числі: "...дякую за індіанців, не дуже норовливих, не дуже небезпечних, дякую за винищених вовків і койотів, дякую за наклейки "Убий підора в ім'я Христа", дякую за виведений у лабораторіях СНІД, дякую за націю стукачів" Звідси і посвята Джону Діллінджеру, звідси і музика Автоматчика Келлі. Аби не споріднитися з виродками, на яких чекає неминуча смерть від вірусу, який вони самі й породили. Мова, звичайно, йде про вірус словесний, що звучить, точніше, що озвучує. Варто лише описати страх, і людина злякається. Достатньо описати загибель виродків, і вона тут же настане.