Катерина Медічі, «Чорна королева» (1519—1589) — одна з головних фігур на шахівниці політичної історії Франції другої половини XVI століття. Її зловісний образ знайомий нам головним чином завдяки історичним романам і кінофільмам, у яких вона зазвичай постає як безпринципна інтриганка, отруйниця, здатна заради влади будь-який злочин. Поголос перейначив навіть її прізвисько — адже «Чорною королевою» її іменували лише через чорний колір одягу — жалобу, яку вона носила по своєму тимчасово загиблому чоловікові, королю Генріху II. Але чи справедливий вирок, винесений їй легендою та тиражований письменниками-романістами? Італійка, яка волею долі стала королевою Франції, вона протягом трьох десятиліть керувала нею замість своїх малолітніх чи недієздатних синів — спочатку Франциска II, потім Карла IX і нарешті Генріха III — і, треба сказати, робила це дуже вміло, зберігаючи єдність країни в умовах найжорстокішого. політичної кризи та почалися релігійні війни. Незмивною плямою на її репутацію лягли події Варфоломіївської ночі — але чи можна на неї одну покладати відповідальність за різанину гугенотів, вчинену в Парижі в ніч проти 24 серпня 1572 року? І що ще можна закинути їй? Свій погляд на біографію цієї непересічної жінки пропонує автор книги історик Василь Балакін.