Нарешті ми перемахнули через залізницю. Вечір, напівзруйнований будиночок дорожнього обхідника. Пройшли небезпечну ділянку на диво вдало, сутичка з кабанами не береться до уваги. Щоправда, нас кілька разів обстріляли, я так і не зрозумів звідки, але це дрібниці – всі живі, ніхто не поранений. Крюгер виступив у бойову охорону, ліг у отворі дверей. Я розвів невелике багаття в обрізці бочки посередині кімнати, готую юшку з бич-пакетів. — Падре, старовинні гравюри та книги — це я розумію. А навіщо фашистам знадобилося тягнути труп старого через усю Європу? Тому що він був кобольд. А що, я хіба не сказав? — Пробачте, хто? — Кобальд. Ну чи гоблін, якщо називати на англійський манер. Я втопив ложку в казанку, обпік пальці, поки її спіймав. Вийняв ложку, подивився на падре. Папа Карло мене розводить і навіть не посміхається. — Падре, ви хочете сказати, що Теді та Аурванг були гоблінами? — Так, але кобольдами чи гоблінами називали їх ми, люди. Вони називали себе Дварфами. Хоча ця самоназва, я думаю, ними теж була придумана для людей. Вони ніколи не називали своїх справжніх імен. Я дружив із Теді, але справжнього його імені так і не впізнав. Ось, Аурванг, я думаю, це було справжнє ім'я старого, все-таки триста років бік обок з людьми – це щось означає.