– Ти розмовляв із Примарою, де, коли? — Гурон з подивом дивився на мене. — Якою примарою? З самим Матісом я розмовляв! Живий він! Погорів він, щоправда, востаннє неабияк. Хоч і голий, але живий та веселий. Принаймні був таким минулого тижня біля Затона. — Знаєш, що, Стрілець, давай сядемо, і ти мені докладно опишеш свою зустріч з Матісом. Я переказав Гурону все у всіх фарбах і деталях. Розповів і про шрам у вигляді пташиної лапи на щоці. — Так от, Матіс і Привид один і той же, якщо можна так висловитися, «людина». — Стривай, стривай! Я чув, що Примара загинула. — Точно, а я сам бачив уперше труп Матіса, три роки тому. — Ні чорта я не розумію. Та людина, з якою я розмовляв не Матіс? – Матіс, і він же Привид, але він не людина! – Тобто як?! Привид – ще один головний біль мандрівників. Примара не визнає правил зони, ходить де хоче. Він може щоразу промацувати захисні периметри. Гине, звісно, але, зрештою, знаходить проломи. Він може пройти там, де звичайні люди не ходять, дільницями з хімічним або радіаційним зараженням. Я бачив його малюнки всередині саркофагу. Там в одному місці така радіація, що у скафандрі вищого захисту треба пробігати галопом. Уявляєш, а він там стояв та малював.