«…Так от вона – чистокровна жителька півдня. Я зрозумів би це, навіть якби ніколи не слухав Рут Дрепер і не читав Марса Чена. У Ейлі була хитруна, підсолоджена простодушною, балакучою ласкавістю, і незмінний холодок - результат нескінченної боротьби зі спекою; вигляд її наводив на думку про відданих батьків, братів, шанувальників, низка яких йшла назад, до героїчних часів Півдня. У голосі її то чулися інтонації, якими віддавали накази рабам або вбивали наповал капітанів-янкі, то інші – м'які, обволікаючі, співзвучні у своїй незвичній красі з цієї ночі. що мені не слід зволікати, - Ейлі стояла в помаранчевому світлі, що падав з дверного отвору. Вона була мініатюрна і дуже білява; гарячковий рум'янець надміру нафарбованих щік посилювався запудреним по-клоунськи добіла носом; але крізь цю маску вона сяяла, як зірка…»