Багато письменників не дають спокою проблеми євгеніки. Ось і Марш із роману в роман прагне хоч якось покращити людську породу. Щоправда, робить вона це дуже своєрідно: просто вбиває чергового мерзотника, а потім пояснює, як вона це зробила. А вбиває письменниця все частіше хімічним шляхом ... У романі «Випити і померти» хімія поставлена навіть не в розряд найбільших наук. Таблиця Менделєєва в інтерпретації Марш, виявляється, може затьмарити і гомерівську "Одіссею", і "Пісня про Нібелунги", і "Коника-горбунка". Коротше, хімія – це мистецтво. Аборигенам і гостям невеликого курортного містечка на узбережжі Англії доводиться переконатися у цьому своєму досвіді. Ставши свідками геніального отруєння щурою отрутою при невинній грі в дротики. Зрозуміло, справа виявилася настільки заплутаною, що без пляшки, а так само і без Скотленд-ярду, розібратися в ньому було не можна. У ролі пляшки виступив екзотичний напій "Амонтільядо". Ну, а в ролі Ярду — Наш старий знайомий інспектор Аллейн, котрий, судячи з кількох останніх романів Марш, встиг добряче насобачитися в хімії. А так само у зв'язаному з нею житті. Точніше, у смерті. Інспектор блискуче доводить це. Щоправда, сам він при цьому мало не втратив свого найкращого друга Фокса, який випив і... мало не помер.