«...А слідом за армією жителів півночі прийшла інша армія. Ці люди приходили сотнями, хоча кожен з них мандрував поодинці. Приходили пішки, приїжджали на мулах, верхи на конях, у скрипучих фургонах та гарних фаетонах. Люди були найрізноманітнішими на вигляд і національності. Вони носили темні костюми, зазвичай покриті дорожнім пилом, крислаті капелюхи, що захищали їхні білі обличчя від спекотного, чужого сонця. За спинами у них через сідла або на дахах фургонів обов'язково були приторочені різнокольорові сумки, пошиті з пошарпаних, здертих клаптиків покривал, у яких містилися їхні житла. Від цих сумок і надійшла до них назва „саквояжники“. І вони брели по пильних дорогах і вулицях змученого Півдня, щільно стиснувши роти, нишпорячи всюди очима, оцінюючи і підраховуючи вартість майна, кинутого і загиблого у вогні війни. Але не всі з них були негідниками, тому що взагалі не всі негідники. Деякі з них навіть навчилися любити землю, яку вони прийшли грабувати, осіли на ній і перетворилися на шановних громадян...»