«…Я ніколи не уявляю його влітку, завжди тільки взимку. Дивна річ – уява: бачу не тільки сніг, від якого біла і пухнаста бруківка, але відчуваю його запах, злизую його зі своєї гарячої долоні, щойно боляче вдаривши її на крижаній доріжці, яку ми називали «крижаками» і на яких завжди дзвінко падали , особливо хвацько розбігшись. Коли я народилася, парового опалення в нашому будинку ще не було, опалювали дровами, і особливою насолодою було ходити з дідом на дров'яний склад – раннім рожевим морозцем – вибирати дрова. Так чудово пахло лісом, застиглою на колодах бурштиновою смолою, що шкода було йти з цього мерехтливого снігом і хвоєю царства, де свіжі дрова лежали високими чорницями і покупці поплескували по них своїми рукавицями, прислухалися до звуку і навіть, бувало, принюхувалися. >