У книзі на великому фактичному матеріалі аналізуються дискурсивні особливості радянської культури 1920–1950-х років — ефективність «ключових понять» ідеології у комунікативних прийомах наукового переконання та художньої виразності. Основна увага автора зосереджена на тематичних та жанрових уподобаннях у галузі фольклористики та «народної творчості». Автор дає свої відповіді на запитання: на яких риторичних, соціально-психологічних та інституційних засадах у радянській культурі вживаються соцреалізм, епос (і квазіепос), казка (і «радянська казковість»), пафос пролетарської пильності та популярність колискових пісень, дидактика. чи не магічна віра у «змовну силу» слова.