Міркування про «фігури мислення» у репрезентації любовних переживань у радянській літературі 1960–1970-х років зрозуміло небайдужі до питання про порівняно універсальні образотворчі засоби, за допомогою яких любов зображується у світовій літературі. Для спостережень такого роду безсумнівно корисні, наприклад, роботи А. К. Жолковського та Ю. К. Щеглова, присвячені опису парадигматики засобів літературної виразності в термінах логіки та метапоетики.