Це своєрідний екскурс чимало побачив на своєму віку поета в прожите і пережите, ностальгія за цінностями, що залишилися, на жаль, у минулому. І перш за все автор з болем у серці згадує про своє сумне дитинство, що припало на роки війни. Від днів минулих автор логічно переходить до сучасності, в якій, на жаль, теж не завжди і все їй бачиться в райдужних тонах, засмучуючи вразливу душу поета. Автор закликає жити в гармонії з навколишнім середовищем: «Симфонія днів та синхронність природи…" Іншими словами, нас, друзі, врятує єднання з природою.