Любов Федірівна Ларкіна народилася в Молдавії, дитячі роки військових сорокових припали на Україну, яка опинилася під окупацією гітлерівських військ, а юність і молодість, за великим рахунком, провела в сонячному Туркменістані, де чимало жителів Росії, включаючи її родичів, включаючи її родичів, відновлення Ашхабада, який був повністю зруйнований після найсильнішого землетрусу в 1948 році ... І лише на схилі своїх років вона повернулася на Урал, до Росії, яку, де б не перебувала, автор-поет завжди палко любила і оспівувала у своїх численних творіннях. Так і в цій книжці, поряд з колоритними описами краси півдня, Любов Федорівна наголошує у своїй творчості на головному джерелі її поетичного натхнення — країні заповітної — Росії: «… Але я поспішаю в краї заповітні під покров синів лісів. Щоб поринути у сміх осиновий, В сосновий тихий говір, Де річка котиться билинна, Над річкою — дим, що тане…»