Спогади німецького журналіста та історика Себастьяна Хафнера (1907–1999), написані на еміграції 1939 року, охоплюють період із 1914 по 1933 рік. Автор намагається відповісти на запитання, як події цього десятиліття підготували німців до прийняття влади нацистів, як створювався і удобрювався багатошаровий соціально-політичний ґрунт, на якому було зведено третій рейх.

Історія, яку я збираюся розповісти тут,— історія своєрідної дуелі. Це дуель між двома зовсім не рівними противниками: неймовірно потужною, безжалісною державою і маленькою, безіменною, невідомою приватною людиною. Вона розігрується не так на полі бою, яким прийнято вважати політику; приватна людина аж ніяк не політик, тим більше не змовник і не ворог держави. Приватна людина постійно в обороні. Він нічого не хоче, крім як зберегти те, що вважає своєю особистістю, своїм власним особистим життям і своєю особистою честю. Все це постійно піддається неймовірно брутальним, хоч і досить незграбним атакам з боку держави, в якій приватну людину пощастило жити і з якою їй тому доводиться мати справу. Найжорстокішими погрозами держава домагається від приватної людини, щоб вона зрадила своїх друзів, залишила свою кохану, відмовилася від своїх переконань і прийняла б інші, приписані зверху; щоб вітався не так, як він звик, їв би і пив не те, що йому подобається; присвячував би своє дозвілля заняттям, які йому огидні; дозволяв би використовувати себе, свою особистість в авантюрах, які він не сприймає; нарешті, щоб він відкинув своє минуле і своє «Я» і при цьому виявляв би невгамовне захоплення і нескінченну подяку. Нічого цього людина не хоче. Ось тому він вирішується на дуель — без будь-якого наснаги, швидше здивовано знизуючи плечима, але з таємною рішучістю не здаватися.