Майбутнє настало і минуло, ядерна війна майже забута, вижили не всі, а той, хто вижив, вже ніколи не буде колишнім. Мирний договір не привів до миру: насильство стало нормою та потребою, толерантність до нього заразніша, ніж болівійський вірус. У заключній частині трилогії про доктора Гаріна Володимир Сорокін малює наступну, ще більш далеку від нас стадію постапокаліптичного розпаду. Але її реальність парадоксально здається куди більш відомою. Щоправда, головного героя ми дізнаємося не відразу, зате він, як і належить лікареві, залишається прикладом гідності та людяності. Потяг, незмінний образ, що поєднує російську, радянську та пострадянську літератури, йде зі сходу на захід. Його паливо - люди, не в метафоричному, а в буквальному сенсі, і їм нікуди більше тікати. Але чудовий лікар і його незвичайні спадкоємці дають надію на те, що збожеволілий світ має не лише кінець, а й щасливіше продовження.