Новий роман Марка Харитонова читається як захоплюючий інтелектуальний детектив, чимось близький до його букерівського роману «Лінії долі, або Скриньки Мілашевича». Герой-письменник намагається проникнути в долю батька, від якого не залишилося майже нічого, а те, що залишилося, потребує повторної перевірки. Надія часом не стільки на свідоцтва, на документи, скільки на роботу уяви, що творить, яка може бути достовірнішою за видимості. «Побачити більше, ніж показують» — здатність, яка дається небагатьом, потребує напруження, душевної роботи. І достовірність розуміння одночасно визначає реальний хід життя. Уява відкриває справжню реальність - якщо вона доброякісна, довільна фантазія може обернутися заміною, поразкою, бідою. Так нова міфологія, історична, національна породжує криваві зіткнення. Герої повісті «Вузол життя», як і герої роману, переживають події, які для них є поворотними, ключовими. «Вузол життя, в якому ми пізнані і розв'язані для буття»),— Осип Мандельштам ніби про них сказав.