«Чорні зошити» – так назвав Мартін Хайдеггер (1889–1976) клейончасті зошити чорного кольору з нотатками та роздумами різного роду, які він вів з 1931 року. Набралось їх тридцять чотири. Згідно з волею автора, франкфуртське видавництво Вітторіо Клостерманна почало їх публікацію після всіх книг і курсів лекцій. 95 й том Зібрання творів М. Хайдеггера, переклад якого ми вам пропонуємо, містить записи, що стосуються 1938–1939 років («Роздуми VII–XI»). Видавець «Чорних зошитів» Петер Травни так охарактеризував роздуми Хайдеггера, спираючись на його власну самооцінку: це не «афоризми» як свідчення «життєвої мудрості», а «непомітні аванпости – і ар'єргардні позиції» – у цілісній спробі завоювання шляху для початкового запитання, яке на відміну від метафізичного називає себе Буттійно . Цей метод філософ застосовує до ситуації в релігії, мистецтві та науці. Окрім філософських питань, Хайдеггер осмислює становище Німеччини після приходу до влади нацистів. Зокрема, він коментує своє перебування на посаді ректора Фрайбурзького університету та у зв'язку з ним усе своє складне ставлення до націонал-соціалізму. Невипадково, що публікація «Чорних зошитів» викликала в Німеччині та інших країнах запеклу полеміку.