У Радянській Росії прагнення до свободи є також бажанням до свободи любити. Закохані живуть як розбійники, зрадники колективного духу, і кохання є більш інтенсивним, коли воно відчувається як акт опору. Увійшовши у зрілий вік, сирота згадує швидкоплинні моменти, які ніколи не покидали його — пекучий день у квітучому саду з жінкою, яка кохає іншого; таємний, відчайдушний роман на чорноморському курорті; пучок пролісків, який дав йому друг дитинства-каліка, щоб віддати його коханій.