— Чому ви копаєтесь у сивій старовині, кому це потрібно? — Таке питання нерідко ставлять Явдату Ільясову і усно, і зі сторінок друкованих органів у критичних зауваженнях. Тим часом, на подібне запитання давно і добре відповів Ф. Енгельс у своїй книзі «Анти-Дюрінг»: «Сива старовина» за всіх обставин залишиться для всіх майбутніх поколінь надзвичайно цікавою епохою, тому що вона утворює основу всієї пізнішого вищого розвитку, тому що вона має своїм вихідним пунктом виділення людини з тваринного царства, а своїм змістом — подолання таких труднощів, які ніколи вже не зустрінуться майбутнім асоційованим людям». над «Золотим бовваном» та попередніми книгами — «Стежкою гніву», «Согдіаною», «Стрілою і сонцем», «Плямчастою смертю», «Чорною вдовою». Ільясов не просто любить історію, він її добре знає. Іншим читачам здається, що писати на історичну тему легко: «Йди, мовляв, перевір, чи так було насправді». Ні, на цю тему дуже важко писати. Зовсім нелегка справа — за скупими деталями, розкиданими в десятках і сотнях старовинних творів, відновлювати живий побут, спосіб мислення людей, які давно зникли. Потрібно багато їздити, на власні очі побачити сліди минулих епох: — залишки гребель, величезних каналів, стародавніх фортець, і зуміти їх побачити не лише в теперішньому стані, а й такими, якими вони були раніше. Необхідна неабияка уява, щоб втілити все це на сторінках художнього твору.