«Їй-богу, вже набридло розповідати! Та що ви думаєте? Право, нудно: розповідай, та й розказуй, і відв'язатися не можна! Ну, будьте ласкаві, я розповім, тільки-но, востаннє. Так, ось ви говорили про те, що людина може впоратися, як говорять, з нечистим духом. Воно звичайно, то є, якщо гарненько подумати, бувають на світі всякі випадки… Однак не говоріть цього. Захоче обморочити диявольська сила, то знепритомніє; їй-богу, заморочить! Ось будьте бачити: нас усіх у батька було четверо. Я тоді був ще дурень. Усього мені було років одинадцять; так ні, не, одинадцять: я пам'ятаю як тепер, коли раз побіг було на четверинках і став гавкати по-собачому, батько закричав на мене, похитавши головою: «Гей, Хомо, Хомо! тебе одружити час, а ти дурієш, як молодий коник!» Дід був ще тоді живий і на ноги – нехай йому легко икнеться на тому світі досить міцний. Бувало, заманеться…»