«Я був тяжко хворий; смерть вже була близькою. Зібравши решту сил своїх і скориставшись першою хвилиною повної тверезості мого розуму, я написав духовний заповіт, в якому, між іншим, покладаю обов'язок на друзів моїх видати після моєї смерті деякі з моїх листів. Мені хотілося хоч цим викупити марність всього, досі мною надрукованого, тому що в листах моїх, за визнанням тих, до яких вони були писані, перебуває більш потрібна для людини, ніж у моїх творах. Небесна Божа милість відвела від мене руку смерті. Я майже видужав; мені полегшало. Але, відчуваючи, проте, слабкість моїх сил, яка сповіщає мені щохвилини, що життя моє на волосині і готуючись до віддаленої подорожі до Святих Місць, необхідної душі моєї, під час якої може все трапитися, я захотів залишити при розлученні щось від себе. моїм співвітчизникам. Вибираю сам із моїх останніх листів, які мені вдалося отримати назад, усе, що більше стосується питань, що нині займає суспільство, усунувши все, що може отримати сенс тільки після моєї смерті, за винятком усього, що могло мати значення тільки для небагатьох. Додаю дві-три статті літературні і, нарешті, докладаю самий заповіт, щоб у разі моєї смерті, якби вона застала мене на шляху моєму, здобуло воно відразу свою законну силу, як засвідчене всіма моїми читачами…»