Публікація книги через півстоліття після її першого видання має подвійне значення. По-перше, після видання двотомника про Нюрнберзький процес, тема Голокосту в Радянському Союзі практично замовчувалася, тому російський читач вперше може ознайомитися з надзвичайно прискіпливим дослідженням Ханни Арендт. По-друге, як не прикро, тема злочинів проти людяності на початку XXI ст. виявилася актуальною як ніколи, чи то війна на винищення в суданському Дафурі, геноцид і витіснення сербів із Косова, чи третя вже кривава спроба тбіліської влади створити "Грузію для грузинів". На превеликий жаль, Захід наполегливо намагається "приватизувати" тему злочинів проти людяності, використовуючи Гаазький трибунал як односпрямований інструмент. Саме прискіпливість Ханни Арендт, яка ретельно аналізує не тільки хід процесу над Ейхманом, а й усі юридичні пастки на шляху до відомого результату цього процесу над втіленням буденності абсолютного зла, становить основну цінність цієї монографії.