Вона живе однією мрією — мрією про кохання. Ні, вона не страждає від самотності, змінюючи коханців як рукавички. Вона переконана: для сучасної жінки переспати з чоловіком — те, що за часів наших бабусь було перемигнутися з кавалером на балу. І щедро дарує своє тіло кожному, хто, як їй здається, кине на неї зацікавлений погляд — щоб через рекордно короткий час переконатися, що він не той, хто їй потрібен. І бігти без оглядки. Від одного, другого, третього... Поки що не зустріне його — справжнього принца. Шляхетного, уважного, готового кинути до її ніг увесь світ. Чому ж її знову гризе хробак сумніву? Чому вона не в змозі повірити йому, повірити в те, що це справді кохання?