«Я пішов би з ним у розвідку» — говорять про людину, на яку можна покластися. Ось тільки за час, що минув з війни, вихідний зміст цієї фрази стерся і знецінився. Що таке справжня військова розвідка, чого коштував кожен пошук за лінію фронту, якою кров'ю платили за «мов» та цінні розвідування — можуть розповісти лише самі полкові та дивізійні розвідники. І кожне свідчення — на вагу золота. Тому що їх лишилося мало, зовсім мало. Тому що шансів уціліти в них було набагато менше, ніж у інших фронтовиків. Тому що, як зізнався у своєму інтерв'ю Ш. Скопас: «Будь-який фільм жахів здасться вам ліричною комедією після чесного оповідання військового розвідника про те, що йому довелося побачити та випробувати. Адже нам дуже і дуже часто доводилося німців не з автомата вбивати, а різати ножами і душити руками. Самі вдумайтеся, що стоїть за фразою „я зняв вартового“ чи „ми безшумно знешкодили охорону“. Запитайте розвідників, які кошмари їм сняться досі ночами…» І перш ніж сказати про когось, що пішли б з ним у розвідку, запитайте себе самого: а самі ви готові піти?