30-го липня 1942 року німецький підводний човен U-166 під командуванням капітан-лейтенанта Гюнтера Кюхельмана патрулював Мексиканську затоку. Після вибуху американського пароплава, уникаючи атаки есмінців, підводний човен ляг на грунт. Коли вона знову випливла, море виявилося чистим – ні есмінців, ні уламків пароплава. З цього моменту й почалися дива: минали дні, а радіоефір мовчав по всіх частотах, на морі перестали траплятися будь-які кораблі, там, де раніше все узбережжя світилося загравою вогнів, суцільна темрява. Дві наступні події вплинуть на долю підводного човна U-166 (а згодом і на хід усієї світової історії): перше – матрос Бруно Лоренц пірне з аквалангом, щоб оглянути гвинти та підводну частину корпусу субмарини; друге – вони нарешті зустрінуть корабель, але… дивний. Типову каравелу з XV–XVI століть. З гарматних портів стирчать стовбури, палубою ходять бородаті люди з шаблями на боці. На додаток до всього з вітрильника починають скидати за борт тіла людей, чоловіків та жінок. З цього все й розпочнеться…