«Це проза нетривіальна, що поєднує в собі парадоксальність мислення з прагненням глибше осягнути природу духовності свого народу». вкрай правими поглядами. Засвоєний колись під час уроків ГРОБ (громадянської оборони) принцип: ні п'яді рідної землі ворогові — він ніс крізь перипетії і пертурбації ізраїльської дійсності, як святу корогву. Не поділяють його погляди Тетельбойм зараховував до загону «підарасів», а особливо злісних, відносив до підвиду «підерів гнійних». Все інше людство проходило за розрядом «козлів». Будучи абсолютно переконаним у власній правоті, він давно перестав звертати увагу на аргументи та факти, відносячи перші до розряду підарастичну пропаганду, а другі до пропагування підарасизму. Коротше кажучи, це був цікавий і дотепний співрозмовник». З оповідання «Страшна шкода»

«Проходячи вкотре з іншого боку вулиці, він здалеку помітив натовп, що зібрався навпроти офісу. Схвильовані роззяви щільним кільцем оточили косо припарковану «швидку допомогу» та міліцейську темно-синю машину. — Що сталося? - Запитав Праведник, перейшовши вулицю. Йому ніхто не відповів.— Несуть,— крикнув хтось із відчинених дверей парадного. Натовп розступився, і санітари діловито витягли один за одним дві пари нош. Під закривавленими простирадлами вгадувалися контури людських тіл. Порив вітру відкинув кут простирадла і Праведник побачив блідо-синє обличчя президента. Посередині чола чорніла кривава вм'ятина. Контрольний постріл, — прокоментували у натовпі. — Професіонал працював. — Замовили, значить, — байдуже погодився інший голос. Праведник різко обернувся, але не встиг побачити того, хто говорив. — Стекла якісь відгуркотіли, ні сорому, ні совісті. Людям нема чого їсти, а вони, тьху, — бабка сплюнула і розтерла слину ногою.

«Коли секретар оголосив про прихід чергової відвідувачки, Гевер не звернув на неї жодної уваги. Він навіть не підняв голови, дочитуючи терміновий папір. Щодня до його контори приходили десятки прохачів, і всі хотіли поговорити саме з господарем. Як правило, їхня справа закінчувалася невеликою сумою, тому дрібні гроші Гевер тримав у висувній скриньці письмового столу. Дочитуючи листа, він машинально висунув ящик і засунув у нього руку. Піднявши голову, він завмер з рукою, запущеною в ящик. Перед ним стояла Махлат, ще гарніша, ніж при розлуці, а на руках у неї спала їхня спільна дитина, маленький кучерявий демон. — Батько давно зрозумів, що ти здогадався, — сказала Махлат. — І відправив мене до тебе. Гевер мовчав. Те, що відбувалося, здавалося сном, фантазією, поганою казкою. Махлат розплакалася. — Хіба я винна, що народилася демоном? Хіба дитина винна, що ти її батько? І нам хочеться трохи кохання та радості. Ми теж твоя сім'я! Гевер мовчав. Він чекав будь-чого, але тільки не такого повороту подій. Дитина прокинулася, покрутила лобастою головою, глянула на Гевера і заплакала. Махлат присіла на стілець, не соромлячись, оголила міцні молоді груди і засунула набряклий сосок у рот немовляти. Він припав до неї, і почав жадібно смоктати. Тисячі різних думок, планів і рішень промайнули голові Гевера. Але оголені груди підняли в ньому хвилю такого шаленого бажання, що всі ці плани, думки і рішення миттєво випарувалися, згинули без сліду, наче морська піна під жаром полуденного сонця. — Нам нічого не треба, — сказала Махлат. — Дозволь тільки оселитися в підвалі твоєї гасієнди. Ніхто про нас не дізнається. Ми будемо дуже обережні, ми вміємо, адже ти знаєш, хто ми. Гевер кивнув». З розповіді «Біси в синагозі, або Любов на острові чортів»