«… У винятковій обдарованості Володимира Соловйова поетичний талант не є блискучою гранню. Художник у своїй прозі, він часто у своїх віршах – лише мислитель. До своїх віршів нерідко пише він підрядковий коментар і взагалі ставиться до них розумно. Але, не кажучи вже про те, що від загальної геніальності Соловйова спалахують іскри й у окремих його віршах, всі, узяті загалом, є дуже важливу і характерну сторінку його творчості, незамінно доповнюють його розкішну духовну трапезу. Формою своєю чимало зобов'язані впливу Фета і Олексія Толстого, вони по суті свої різні і самостійні. У них живуть думки і почуття, у них є релігійно-філософський світогляд і лірична сповідь. <…> …як не молитовні, як не піднесені, як не прекрасні інші його вірші, в них вторгається не завжди доречний, але завжди йому властивий елемент жартівливості . Любитель коміки, майстер сміху, володар каламбурів, він цим порушує іноді те враження релігійної зосередженості, яке тільки й було б бажано. <…> Взагалі, Соловйов надто дотепний, іронічний і дуже різнобічний; …» (Ю.Айхенвальд)