«До початку 1990-х років. у єврейських громадах Німеччини налічувалося не більше 27–28 тисяч осіб. Демографічна структура їх була така, що німецькому єврейству знову загрожувала буквальне вимирання. Багато невеликих і навіть середніх громад через малолюддя мали зважати на загрозу швидкої самоліквідації. У 1987 році у Фрайбурзі, наприклад, була відкрита чудова нова синагога, але динаміка складу громади була така, що до 2006 року в ній уже не вдалося б зібрати «міньян» - тобто не менше десяти євреїв-чоловіків, необхідних, згідно з єврейською традицією , для молитви, похорону та ін. ритуальних дій. Як із гіркотою жартував Клаус Тешемахер, один з тодішніх керівників громади, все йшло до того, що найважливішим єврейським інститутом Німеччини стане не синагога, а цвинтар. гостьовими, туристичними чи діловими візами, «здалися» східноберлінській владі і не повернулися на батьківщину, де в цей час підняв голову антисемітизм і виникла загроза погромів…»