«Життя тут за Стегою Смерті, за Містом Грані, життя тут у Біловодді текло по-особливому. Земля ця з Стародавніх Казків, про яку ріжуть сиві Баяни і веселі скоморохи на торгах і в слобідах, жила свого часу. Тут у землі Білих Вод, істої Обителі Мудрих, що лежить далеко на Півночі від второваних доріг, здається, навіть сонце вставало якось інакше. Від Початку Часів жили в цій землі Старці Віщі, Волхви Багатомудрі, що досі надихаються самими Віщими Богами. Жили Не-Живі в Яві та Не-Мертви в Наві, тому й час тут протікав Лезо між Яв'ю та Навью. Повнились Чертоги Біловоддя людьми Ведучими, що закликаються у свій термін Віщими Богами, але термін той – не те саме, що й термін смерті, який у всього Живого в Яві визначено від віку. Біловоддя було обителью Немертвих і час тут ніби застиг. За Урал-каменем біля Межі Землі, за якою починаються землі Білих Вод, починалося царство будь-якого дрова, що зберігається-оберігається звірами рискучими, птахами клюучими, лісами дрімучими, пісками зибучими, річками швидкими, вітрами чистими, гілками чіпкими, корінням міцних. За Урал-каменем у Межі Духа, за яким відкривається Біловоддя, починалося царство відунів і відунь приховане незнанням темним, сліпотою непритомною, кривдою хибною, і хибною помилкою. Знаючі знали, що вся Мудрість, що була і є на Світлоруській землі, виливається з цієї землі. Але марно, не знайшов мудрості на Рідній землі, чекати її з Біловоддя. Немає великого майже. І навіть найбільший шлях починається з маленького кроку, і навіть найбільший вогонь спалахує від маленької іскри від кресала. І знали Знаючі, що стоять на кордоні Біловоддя біля Моста Краю, моторошні вовкодлаки і не пускають Мудрість ту на Русь. Тому що відвернулася Русь від Досконалих тих, що живуть там, і буде так, доки не знайдуться на Святій Русі Прозрілі, ті, що відшукають шлях у Біловодді і принесуть Довершеним тим «Пробач» від своїх земель і покличуть їх назад до своїх осередків. А ще говорили Знаючі, що править над тими волкодлаками сірий кіт, найзолотішої Богині слуга, і виходить вона до нього з Білого Острова і справляється, чи не одумався народ, чи не повернувся в лоно Віщих Богів…»