«Душна ніч середини літа навівала на князя Андрія спогади і пробуджувала якісь тьмяні уривчасті видіння. Зовсім недавно було літнє сонцестояння, коло сонячне пішло на спад. Як і все князівське життя, рік почав прагнути до заходу сонця, відповзати туди на захід, куди відповзло надвечір сьогодні спекотне літнє сонце – Ярило. Ярило – сонячний Бог усіх Аріїв, всіх дітей слов'янських – славних, якому капища, донедавна, у Яриловій долині у стольному місті Володимирі стояли. Рід, Сварог, Хорос – Боги, що нині по-різному звані і по-різному шановані, що забуваються серед смердів і дружинників, нещодавно прозиваних онуками Дажбожими, а нині хрещеними поголовно і, від старання свого смердського, забули старих Богів майже повсюдно…»