«… – Тут знаменитий палац Вогезов! – повідомив перекладач. - Хочете подивитися? Нікодим Петрович слухняно ступив під арку, що веде до ансамблю Вогезов. І це було в його скромному житті найбільшою помилкою. Вони не справили на бізнесмена жодного враження, стоять впритул один до одного, тісно, всі будинки схожі один на одного, як близнюки, архітектор дурень, покупці цього не люблять. Никодим Петрович перевів погляд на кінну статую, подумав, що таких статуй і в Петербурзі хоч греблю гати, перевів погляд на сусідню лаву і перш за все засік кросівки, подумавши, що кросівки погань - китайського виробництва, над кросівками джинси, ні, не фірма, подумав Никодим Петрович, глянувши ще вище, побачив легку курточку. Був місяць жовтень, і у Парижі стояла ласкава, тепла погода. Никодим Петрович недбало подивився вище, виявив тонкий жіночий профіль. Жінка, відчувши на собі погляд, мимоволі обернулася. Тепер Никодим Петрович побачив, начебто, просте, але чисте, натхненно-ніжне обличчя з глибокими світлими очима, як Мадонна у Філіппо Ліппі. Він, звичайно, зроду не чув про середньовічного італійського живописця Ліппі. Але серце у Никодима Петровича зупинилося, і він подумав, що помер. Він став білим, як папір лазерного принтера. Навіть губи побіліли. …»