Романи «Біографія голоду» та «Любовний саботаж» – автобіографічні, якщо вірити автору-персонажу, автору-перевертню, який грає з читачем, як кішка з мишкою. У «Любовному саботажі» перед нами тоталітарний Китай часів «банди чотирьох», де Амелі жила разом із батьком, великим бельгійським дипломатом. У «Біографії голоду» країни з'являються, як на кіноекрані: Японія, США, Бангладеш, Бірма, Лаос, Бельгія, знову ж таки Китай. Амелі тут – спочатку маленька дівчинка, потім підліток, з усіма «дівчачими» переживаннями, любов'ю, образами та пристрастю до екзотики, людей і мов. Політична карта 70-80-х років постає перед читачем як на долоні, причому яскраво розмальована у ключі майстерно змодельованого – але ніби й не дитячого зовсім – сприйняття непередбачуваної Амелі.