Знайомі слова "простір", "час", "знання", взяті в такому порядку, мають тенденцію вислизати у своєму значенні. З позицій здорового глузду «простір» ідентифікується з безперервною протяжністю, що розглядається або як порожнеча, або як те, що містить у собі речі, чи то порошинка, скупчення галактик або навіть всесвіт як ціле. «Час» туманно інтерпретується як перехід від минулого до майбутнього або як середовище, в якому події спрямовані так, що ми говоримо про потік або протікання часу або про наше усвідомлення, несоме в часі та через час. Але така інтерпретація містить занадто багато протиріч, щоб служити будь-якій корисній меті. Зі «знанням» справа ще «гірша»; його можна співвіднести з відчуттям близькості, знайомства, що приходить в результаті досвіду, також з рівнем поінформованості особистості, з теоретичним і практичним розумінням, а у випадку філософсько-мислячої особистості — з тим, що не є думкою. Але це тонка відмінність між знанням і думкою відразу обертається реальною загрозою звично знайомому, оскільки наше знайомство з речами може виявитися не більше ніж думкою, яка, як передбачається знанням, має перемогти та подолати. Але якщо перемога — не більше ніж інша думка в масці?