Перед вами — збірка громадянської лірики, статей та чорнових записів Роберта Рождественського (1932–1994), одного з плеяди «шістдесятників», поетів «відлиги», які пережили свою країну. Вірші розташовані в хронологічному порядку, від ранніх, наївних клятв п'ятдесятих («не зміню прапора кольору крові моєї») до гірких останніх віршів початку дев'яностих («ти мене в похід не клич, ми і так до пояса в крові»). Укладачі навмисно не викреслювали надмірно «комуністичні» вірші: з їхньої тлі видно становлення поета, його дорослішання. І тому збірку можна читати як мемуари, дуже особистий звіт про часи «відлиги» та «застою», а можна як любовний роман, історію людини, яка любила свою батьківщину, свято вірила всій її прекрасній брехні і високій правді, але потім його країна померла, і разом із розгубленістю до нього прийшла мудрість. А ще це — детектив, де таємниці розкриваються надто пізно, а вбивцею виявляється час.